Український танець «Гопак» у кожній країні світу знають як візитку України. Немає і в Україні фольклорного танцювального ансамблю, в репертуарі якого б не було знаменитого Гопака чи людини, яка б його хоч раз не бачила. Та далеко не всі, дивлячись на козацький запальний танець, здогадуються, що у традиційних рухах збереглися не тільки духовність і містика глибини тисячоліть, а й гармонійна система древнього військового мистецтва наших пращурів. Недаремно ж говориться, що все нове – це добре забуте старе, а в даному випадку збережений для нас в танці комплекс бойових і спортивних вправ.

Історія виношує людей, яким довіряє розкривати таємниці. Коли б, здавалося, безповоротно втрачено якусь ланку, яка пов’язує нас із минулим, все-таки знаходиться людина, здатна перекинути до нього місток і продовжити давно започаткований процес. Саме такою людиною є Володимир Пилат – Засновник і Верховний Учитель Бойового Гопака. Першими вчителями Володимира були його батько, який досконало володів боротьбою, і дід, який був особистим охоронцем австрійського цісаря Франца Йосифа ІІ, вибраний один із сотні, а також вчителі Східних бойових мистецтв. Перш ніж почати роботу над відродженням Бойового Гопака, В. С. Пилат впродовж сімнадцяти років вивчав кіокушин карате, з них вісім років був сенсеєм. Паралельно з кіокушином п. Володимир вивчав такі стилі, як: годзю-рю, соне, шотокан карате, кікбоксинг, джіу-джитсу, айкідо.

В селі Завидовичі біля Городка, звідки родом його родина, і де свого часу стояв табором Богдан Хмельницький, завжди була школа, в якій вчили дітей боротися. Такі школи були практично в кожному селі, і завжди в них був майстер, що вчив дітей битися, боротися, розвивати в собі силу і захищати себе та своє село від нападників. За це односельчани давали йому харчі. Майстер бойових мистецтв не мусив займатися городом, скотарством, а лише підготовкою молодих воїнів. В нашому народі ніколи не згасала передача знань, які усно і на практиці переходили від покоління до покоління.

Елементи боротьби, котрі показували В. С. Пилату дід чи батько, на перший погляд п. Володимиру здавалися нераціональними, а іноді і нереальними, лише згодом, набагато пізніше, коли за плечима був великий бойовий досвід, до Учителя прийшло розуміння їхнього змісту і значення, і він остаточно переконався, що це є досить потужна техніка, яка, при правильному використанні, здатна творити чудеса і дава ти можливість з легкістю перемагати будь-якого суперника.

Роботу по відродженню Бойового Гопака Учитель розпочав у 1985 році. В цьому ж році ним була започаткована експериментальна школа по дослідженню Гопака як бойового мистецтва. Від самого початку народження Бойового Гопака вже було видно, що є велике зацікавлення молоді до відродженого козацького лицарського мистецтва. Дійсно, чим українці гірші, скажімо, від корейців, які завдяки своїй боротьбі – тейквондо, піднятої урядом до рівня національної, стали відомі цілому світові. З 1990 року розвиток Бойового Гопака відбувався під егідою фольклорно-спортивної асоціації «Галицька Січ», яку створив і очолив В.С.Пилат. ФСА «Галицька Січ» стала першою організацією, яка офіційно розпочала поширення Бойового Гопака в Україні, тоді ще УРСР. Виходячи з того, що національне бойове мистецтво має глибоке культурне коріння, «Галицька Січ» також вперше в Україні об’єднала спорт і культуру нашого народу як в дослідницькій, так і навчально-просвітницькій роботі. Слід врахувати, що Україна стала незалежною тільки в 1991 році, тому вся праця Учителя по відродженню національного бойового мистецтва була надзвичайно небезпечною та й ризикованою для його кар’єри і життя.

На прохання багатьох учнів школи та прихильників Бойового Гопака у 1991 році Засновник стилю видав книжку «Традиції Української Національної фізичної культури», в якій вперше було в науково-популярній формі висвітлено український народний танець Гопак як бойове мистецтво. Співавтором даної книги був хороший товариш п. Володимира, викладач Львівського Державного Інституту фізичної культури, кандидат педагогічних наук Є. Н. Приступа. Поєднання бойового досвіду В. Пилата та педагогічної практики Є. Н. Приступи дали можливість з самого початку поставити розвиток Бойового Гопака на наукову основу.

У 1992 році Вчителю почали допомагати його учні, які згодом почали вести свої групи, це Юра Кечур та Володимир Шміло. Школа Бойового Гопака почала поступово розростатися і поширюватися по всій Україні.

З 1985 по 1995 роки Учитель провів близько п’ятидесяти семінарів, завдячуючи яким було підготовлено чимало учителів, тренерів та інструкторів козацького лицарського мистецтва.

Вчитель вдало поєднував навчально-вишкільну роботу із дослідницьким процесом, і, як результат, у 1994 році побачила світ його друга книга «Бойовий Гопак». Дана книга в широких колах української громадськості названа букварем Бойового Гопака. У 1995 році фольклорно-спортивна асоціація «Галицька Січ» провела перший Чемпіонат України із Бойового Гопака. Він був закритий і проводився з метою виховання учителів, суддів та учнів, а також адаптації правил змагань, висвітлених у книжці «Бойовий Гопак». У 1996 та 1997 роках ФСА «Галицька Січ» при сприянні декількох громадських організацій провела ще два Всеукраїнські турніри із Бойового Гопака. Загальна кількість учнів, які вивчали Бойовий Гопак складала 3500 – 4000 осіб. В 1997 році рішенням Установчих Зборів Центральної Школи Бойового Гопака В. С. Пилату, як Засновнику стилю, присвоєно пожиттєве звання Верховного Учителя Бойового Гопака.

1997 рік є знаменний ще й тим, що Засновнику Бойового Гопака — пану Володимиру — гетьман Українського Козацтва вручив Орден Хреста з перехрещеними мечами за найбільш вагомий вклад у відродження, становлення та утвердження бойових мистецтв і культури українського народу.

У грудні 1997 року Володимир Пилат разом із своїми учнями, послідовниками, учителями та прихильниками створив Центральну Школу Бойового Гопака (ЦШБГ), що є громадською неприбутковою, позапартійною і позаконфесійною організацією, яка має на меті розвиток національного бойового мистецтва серед всіх прошарків населення. За нею юридично затверджено право розвитку та контролю над поширенням Бойового Гопака на території України та за її межами.

У 1998 році Володимиром Степановичем була розроблена методика викладання Бойового Гопака на учнівськім рівні майстерності «Жовтяк» та «Сокіл», які вийшли брошурами і блискавично розійшлися по всій Україні. Кількість учнів та учителів Бойового Гопака щороку зростала, щоразу гостріше поставала проблема забезпечення навчальною літературою, тому у 1999 році Верховний Учитель видав навчальнометодичний підручник «Бойовий Гопак». 15 вересня 2000 року в двадцятьох областях України урочисто святкували 15-річчя відродження та утвердження Бойового Гопака. У цьому ж році В. С. Пилат розробив та видав навчальну програму викладання Бойового Гопака для фізкультурних коледжів України.

2000 рік знаменний ще й тим, що у Дніпропетровській області на базі Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання відкрито спеціалізацію «Бойовий Гопак». Наші юнаки та дівчата мають щастя вивчати рідне бойове мистецтво на високому професійному рівні, а також отримати по закінченні коледжу диплом державного зразка. Це дає гарантію випускникам коледжу зі спеціальності Бойовий Гопак отримати роботу як в Україні, так і в місцях компактного проживання українців за кордоном.

У 2001 році було створено і зареєстровано Міжнародну Федерацію Бойового Гопака (МФБГ), яка займається поширенням Бойового Гопака за межами країни.

Учні Бойового Гопака постійно беруть участь у гопаківських та міжстильових змаганнях та фестивалях, де постійно займають призові місця. З 7 до 15 жовтня 2001 року у місті Чарджоу в Південній Кореї відбувся IV Всесвітній фестиваль бойових мистецтв, на який була запрошена збірна команда України з Бойового Гопака. Виступи гопаківців на фоні 30-ти стилів національних бойових мистецтв різних країн світу були визнані журі фестивалю одними з найкращих. Бойовий Гопак настільки сподобався гостям і учасникам фестивалю, що навіть монахи з славнозвісного монастиря Шаолінь виявили бажання поділитися деякими секретами свого бойового мистецтва, а натомість вивчити кілька елементів техніки Бойового Гопака. В знак поваги між двома Школами відбувся обмін подарунками. Бібліотека Шаоліня поповнилася навчально-методичним підручником «Бойовий Гопак», а нам на згадку про приємну зустріч залишилась лікувальна піраміда шаолінських монахів.

Протягом року учні Бойового Гопака беруть участь у навчально-вишкільних семінарах, а також оздоровчих таборах, де вони мають змогу оздоровити своє тіло, укріпити дух і удосконалити техніку чи підтвердити рівень своєї майстерності. З 1985 до 2001 рjre фольклорно-спортивною асоціацією «Галицька Січ» та Центральною Школою Бойового Гопака було проведено 64 вишкільні табори та близько 150 навчально-вишкільних семінарів із Бойового Гопака. Табори і семінари проводяться на території всієї України: в Карпатах, на Дніпрі, в Криму та ін. В програму таборів і семінарів обов’язково входять заняття з Бойового Гопака, акробатики, туризму та вміння виживати в екстремальних умовах, кінні та водні види спорту, теоретичні заняття з історії і культури України, театрального мистецтва. Учні навчаються загартовувати своє тіло водою, повітрям, сонцем, правильно користуватися дарами природи, вивчають травознавство та народну медицину. Кожен, хто захоче ознайомитися з Бойовим Гопаком, може відвідати ці семінари та табори і спробувати козацького життя.

У 2004 році В. С. Пилат видав книгу «Бойовий Гопак та допризовна підготовка молоді». Військовики і освітяни були шоковані даною працею і пообіцяли допомогти у впровадженні Бойового Гопака в закладах освіти та Збройних Силах України (ЗСУ). 2004 рік знаменний ще й тим, що світ побачили книга «Кодекс лицарської честі гопаківців» та підручник для новачків «Жовтяк».

~~~

Бойовим Гопаком цікавляться українські дівчата. Це обумовлено історичною спадщиною. Не секрет, що в Україні в прадавні часи на території Приазов’я проживало войовниче плем’я жінок, яких в свій час Геродот називав Амазонками. Багато історій і легенд є про княгинь, козачок, жінок отаманів, які відзначалися своїми знаннями в військовій справі, своіми неймовірними сміливістю і мудрістю. Для продовження славних традицій минулого і відродження жіночого бойового мистецтва Центральна Школа Бойового Гопака у 2002 році вирішила відкрити експериментальну школу з українського жіночого бойового мистецтва «Асгарда». Це мистецтво базується на техніці Бойового Гопака, але в ньому враховуються анатомо-фізіологічні можливості жінки. Тут дівчата вивчають боротьбу, техніку і тактику ведення бою, володіння різними видами зброї і систему самозахисту. Допоміжними засобами є знання народної медицини, раціонального харчування і суто жіночих вмінь ведення господарства.

У 2003 році літературна агенція «Піраміда» видала книгу про бойове мистецтво жінок «Асгарда». Автори книги – Катерина Віталіївна Тарновська та Володимир Степанович Пилат доволі успішно висвітлили історію бойової культури жінок України, особливості світогляду жінки-воїна, напрямки розвитку Асгарди, техніку жіночого одноборства на учнівськім рівні майстерності, а також техніку боротьби палицею середньої довжини і самозахист жінок в екстремальних ситуаціях. Дана книга стала підручником для дівчат, що вивчають Асгарду. В цьому ж році Школа Асгарди набула статусу навчального закладу. Очолила Школу Катерина Віталіївна Тарновська, як Засновник Асгарди від Міжнародної Федерації Бойового Гопака.

Впродовж 2003-2004 років збірна України із Бойового Гопака декілька разів демонструвала українські бойові мистецтва в Республіці Польща. Гастролі гопаківців викликали величезне захоплення у поляків. Школа “Асгарда” шокувала своєю красою, екзотичністю та неординарністю. Поляки щиро заздрили українським лицарям і, відповідаючи собі самі, казали: «Тепер ми розуміємо, чому всі намагання Польщі завоювати Україну терпіли фіаско. Якщо ваш народ в давнину так активно гартував своє тіло і дух, а ви сьогодні достойно продовжуєте стародавні лицарські традиції, то вас ніхто і ніколи не здолає».

~~~

 

(Visited 1 001 times, 1 visits today)